ПРИМОРСЬКА АРМІЯ ПІД ЧАС ОБОРОНИ ОДЕСИ 1941 р.:
ПРОБЛЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ ТАКТИЧНИХ ОПЕРАЦІЙ
В.А. САВЧЕНКО,
канд. іст. наук, доц.,
Одеський державний університет Внутрішніх Справ
(Україна)
Сімдесята річниця героїчної оборони Одеси змушує нас знову звертатися
до героїчної епохи Великої Вітчизняної та спробувати відійти від фальсифікацій
та ідеологічних штампів, що заважали у дослідженні подій оборони Одеси.
Радянська історіографія грішила схематизмом, коли румунські агресори, з
легкістю, замінювалися на фашистських (або німецьких), а реальні чи уявні
герої обов’язково затверджувалися у “вищих інстанціях”. У той же час,
українські історики, в останні 20 років, не приділяли подіям оборони Одеси та
діям Південного фронту належної уваги. Дослідників часто підводила вузькість
джерельної бази, а деякі історичні книги виявлялися тільки повторенням
мемуарів генерала М. Крилова [1]. Відомо, що радянські історики
“принципово” не використовували документи ворожої сторони – румунських і
німецьких архівів, українські історики, за рідкісним винятком, так само
намагалися писати історію оборони Одеси без використання румунських
архівів. Ми маємо деякі виключення з цього правила у працях, які так чи інакше
торкаються подій 1941 р. на радянсько-румунському фронті: М. Михайлуци, О.
Новосьолова, В. Щетнікова, які використовують у своїх роботах великий пласт
матеріалів з архівів Румунії та Молдови.
Велика частина документів, пов'язаних із обороною Одеси та
Приморською армією загинула в 1942 р. під час захоплення німецьким військом
Севастополя. У ЦАМОРФ (Москва) в основному відклалися документи, що
стосуються директив вищого командування – командуванню Приморської армії
і реляції та зведення командування Приморської Армії - вищому командуванню.
Київські архіви і Одеський обласний архів містять тільки фрагментарні
документи, пов'язані із обороною Одеси, в них майже не має документів
Приморської армії. Виходячи із зазначених проблем низка тактичних операцій
Приморської армії, від яких залежав успіх всієї оборони, не знайшла свого
відображення в історичних працях.
На сьогодні ми більше знаємо про бойові дії артилерії, авіації, 68
Чорноморського флоту, під час оборони Одеси, ніж про бойову “роботу” дивізій
Приморської армії: 95-ї, 25-ї, 421-ї (група Монахова), 157-ї с.д., 2-й кав. дивізії.
У дослідженні операцій цих дивізій історична наука часто-густо поступається
доробку краєзнавців та військово-історичним пошуковцям-амоторам. В
історичній науці, ще існує чимало маловивчених сюжетів, пов'язаних із
обороною 25-ї Чапаєвської стр. дивізією, обороною позицій полку морської
піхоти Осипова, обороною Іллінської ділянки фронту. А тактичні успіхи
румунських військ: прорив радянського фронту в околицях Чабанки (серпень
1941), та під Гніляково (поч. жовтня 1941) взагалі замовчувався вітчизняними
істориками.
Який же чином можливо розширити джерелознавчу базу дослідження
ролі Приморської армії в обороні Одеси? Існує кілька шляхів відтворення більш
повної картини подій, але ці шляхи потребують пильного критичного
аналізу. Необхідно осмислити величезний фактичний матеріал, накопичений
румунськими істориками, щодо бойових дій супротивника Приморської армії –
з'єднань 4-ї румунської армії. Завдання майбутніх дослідників – зняти
ідеологічні нашарування, критично ставлячись до завищених та фантастичних
даних про перемоги і трофеї 4-ї румунської армії і румунської військової авіації
під час змагань із Приморськобю армією. Необхідно пам'ятати, що документи
румунської армії значно перебільшують як кількість збитих радянських літаків,
так і кількість полонених радянських військових. Ті ж тенденції характерні і для
частини мемуарів і доповідей керівництва Приморської армії про кількість
підбитих румунських танків під Одесою та вбитих солдат. Це було розраховано
на тимчасовий пропагандистський ефект і не дає дослідникам відтворити
реальну картину оборони Одеси.
Разом із розширенням архівної мемуарно-документальної бази необхідно
по-новому поглянути на пласт спогадів учасників і очевидців, на мемуарну
літературу. Нові дослідження історичних подій тісно пов'язані з відходом від
сухого офіціозу та з поглибленим вивченням повсякденності, з вивченням
мікроісторичних подій, що впливали на глобальні історичні зрушення. У цьому
напрямку мемуарна література, при всій своїй суб'єктивності, стає важливим
джерелом для вивчення невідомих та маловідомих бойових операцій
Приморської армії.
Радянські та українські дослідники до останнього часу майже не звертали
уваги на румунські мемуари та спогади, які стосувалися “облоги Одеси”.
Винятки становлять лише цитати із мемуарів Е. Манштейна і Ф. Гальдера.
Розглядаючи можливості подальшого дослідження дій Приморської армії під
час оборони Одеси необхідно зупинитись на величезному масиві матеріалів
спогадів як рядових учасників оборони, так і генералів та вищого офіцерського
складу, які сконцентровані у фондах Одеського державного історико-
краєзнавчого музею (ОГІКМ), фондах Одеського військово-історичного музею
(ОВІМ), фондах Меморіалу 411-ї берегової батареї, в народних і шкільних
музеях Одеси, Біляївського, Овідіопольського, Роздільнянського,
Комінтернівського районів Одеської області. Ці матеріали ще чекають своїх
дослідників. 69
Треба зупинитися на деяких документах фондів ОГІКМ, як на важливих
джерелах з історії Приморської армії етапу оборони Одеси. Фонд музею містить
унікальні матеріали, в яких висвітлені бойові дії одеської кавалерійської дивізії
(спогади командирів полків Ф. С. Блінова, М. П. Лахторенко та інш) [2. Д. ІУ.-
12]. У цих спогадах дається інформація про особливості формування дивізії,
про національний склад полків та про перші операції дивізії 5-10 серпня 1941
р., про які немає інших відомостей, крім мемуарів.
Про перші дні оборони міста залишили свої спогади: політінструктор
Південного фронту Н. В. Краснопольський, полковники Г. Ф. Коненко. Цікаву
інформацію про оборону Тираспольського укріпрайону, про участь
кулеметників укріпрайону в обороні у складі Приморської армії наводить Г. М.
Коченов [2. Д. ІУ - 1; Д. ІУ - 6]. Про організацію частин одеського ополчення
залишив спогади полковник І. І. Бочаров, про бойові дії панцерних потягів
Приморської армії - майор В. Р. Вишинський [2. Д. – ІУ. 7255].
Цікавим, але забутим джерелом, є повна Стенограма конференції
“Оборона Одеси” у трьох томах, що зберігається у фондах ОГІКМ, стенограма
містить виступи, спогади і дискусії керівників оборони Г. Софронова, Т.
Коломійця, А. Хренова, В. Воробйова, В. Сахарова, Ф. Блінова тощо [3]. У
фондах ОГИКМ зберігаються й унікальні журнали бойових дій полків 25-й стр.
дивізії (від липня до серед вересні 1941) та 2-го батальйону 1-го морського
полку, які дають нам уявлення про конкретні бойові дії Приморської армії, про
бойові втрати та проблеми з якими стикалися захисники Одеси [2. Д. ІУ. – 2; Д.
12079, Д. 1913].
Фонди ОВІМ зберігають спомини про оборону Одеси генерала Т.
Коломійця, полковників Д. Піскунова та І. Парникова тощо [4].
Цінним, але контроверсійним джерелом, є фрагменти щоденника
командувача Приморської генерала Г. П. Софронова. У цьому документі генерал
виправдовує свої помилки, особливо рішення зняти з рубежів оборони Одеси
частину війська для оборони Миколаєва та Очакова, виправдовує свій конфлікт
із Г. В. Жуковим і одеським партійним керівництвом. Сторінки щоденника
малюють живі, реальні відносини в керівництві оборони міста, дає уявлення
про непрості, часто-густо конфліктні відносини командувача Приморської
армією із командувачем Одеського району оборони Г. В. Жуковим. Цей конлікт
“військових” і “моряків” загрожував стати фатальним для оборони Одеси (як це
трапилося в Миколаєві та Херсоні), однак Г. П. Софронов знайшов у собі сили
піднятися над особистими образами в ім'я боротьби з агресорами [2. ІУ. 4 - 2].
Унікальні та детальні спогади капітана, комбата 26-го прикордонного
полку НКВС О. Шейкіна дають складну і суперечливу картину оборони Одеси
на ділянках 1-го полку морської піхоти, 26-го прикордонного полку, на
Іллінський ділянці оборони (між Куяльницьким і Хаджибеївським лиманами) у
серпні 1941 р. Із спогадів О. Шейкіна зрозумілі причини та особливості
відступу 1-го морського полку Осипова 16-22 серпня 1941 р., про героїчний
прорив моторизованої групи 26-го прикордонного полку, який врятував рештки
полку Осипова від знищення. Необхідно відзначити, що у спогадах О. Шейкіна
знаходимо опис невідомих боїв у районі Іллінка, ролі в них частин ополчення. 70
Спогади О. Шейкіна містять у собі матеріали, що не увійшли в історичний обіг
[2. Д. ІУ - 13].
Можна констотувати, що поки що не існує фундаментальної монографії,
що відбивала б всю гостроту та особливості героїчного подвигу захисників
Одеси, перебіг операцій Приморської армії. Наше завдання – залучати до
пошуків спогади ветеранів, спонукати ветеранів до написання власних спогадів,
що стануть важливим джерелом для історичних досліджень.
Література:
1. Крылов Н. И. Не померкнет никогда. - М., 1984.
2. Фонди Одеського державного історико-краєзнавчого музею.
3. Фонды Одесского військово-історичного музею штабу ПОК.
4. Стенограмма конференции «Оборона Одессы». Т.3 – Одесса, 1962.
