Заявление Ивана Герасимовича С.
„Народився в селі Дальник Овідіопольского району Одеської області в родині заможного селянина. Батьки з кулацької родини. У 1920 році батько мій частково розкуркулювався, а в 1926 році помер. У 13 років я став сиротою, працював удома, а взагалі в житті допомагав нам наш дід, якого в 1930 році НКВД та жиди розкуркулили і вислали в Сібір, де вони повмирали з голоду. Крім цього, майже всі мої родичі, як по мамі, так і по батькові, розкуркулені і частково вислані.
У 1934 році за виступ против жидів і їх власті обвинувачувався в Антісімітізмі, як антісіміт переслідувався обл.-прокурором. Жиди не давали мені життя, я мусив скритись і переїхав в Одесу. Поступив учитись на юридичний факультет, в 1937 році успішно закінчив його з дипломом Адвоката, але роботати мене не допустили, бо в Облпрокуратурі знаходились документи про те, що я антисеміт, а также директорами були жиди. Мої труди, моя учоба пропали марно. Я, адвокат, залишився без роботи.
Внаслідок таких обставин я мусив приїхати до мами в Дальник, де знаходився без роботи. Громадяни села Дальник, знаючи мене як хорошого чоловіка, обрали мене не посаду голови сільради . В районі в цей час були нові люди, мені вдалось поступити на роботу. В сільраді працював під політнаглядом, до важливих справ, як безпартійний, не допускався.
У 1938 році на мене було написано багато компрометуючих матеріалів в НКВД – по класовому походженню, що я син куркуля, дядьки репресовані, дід розкуркулений і висланий у Сибір. НКВД перевірили, факти підтвердились, і мене було знято з роботи як класово небезпечного, кулацького походження. Справа моя була доручена жиду Саневичу, після цього мене обвинувачували у зриві виборів в органи влади. Матеріал був підготований до арешту, я мусив скриватись в Одесі.
І останнє: працюю я в школі с.Калаглія, там мене переслідують жиди, не довіряють мені виховувати молоде покоління дітей. У 1941 році, перед війною, мене мали арестувать як підозрілого, заполнили на мене анкету. Було це 01.04.1941 р. Але я був хворий, доставив цілий ряд документів з лікарні про мою страшну хворобу (некомпенсований порок серця) і мене лишили.
Внаслідок систематичного запугування з боку жидів, НКВД, різного роду страху, чекання арешту, я зовсім був позбавлений даже фізичного пересування, і 9 місяців лежав хворий. Зараз я по медицині лічуся як інвалід і з кожною хвилиною чекаю, що серце моє відкаже працювати”. [34]